Наша система середньої освіти намагається навчити «всього і всіх», але в підсумку рівень знань учнів чомусь падає. Мабуть, усвідомлюючи, що неможливо «осягнути неосяжне», МОН України видає наказ «Про розвантаження навчальних програм для учнів 5–9-х класів загальноосвітніх навчальних закладів». Організовано робочі групи з редагування програм, ведеться певна робота. Та тільки мало надії на те, що латання старого може призвести до істотного прогресу. Особливо яскраво перенасиченість програм і прагнення «осягнути неосяжне» спостерігаються у шкільному курсі інформатики.
Винахід комп'ютера і його масове виробництво за своєю значущістю подібні до винайдення писемності і друкарства. Ніхто не заперечує той факт, що зміст книг вивчати треба. Але навряд чи хтось при здоровому глузді та ясній пам’яті стане із цією метою створювати для навчальних закладів єдину та всеохоплюючу програму під назвою, наприклад, «книгознавство». Адже зміст книг безмежний за різноманітністю та обсягом.
Ще більш безмежні можливості комп'ютерної техніки. Але, попри це, програма інформатики нагадує нині таке собі «комп’ютерознавство». На персональному комп'ютері можна набирати тексти – вивчаємо текстові редактори, можна малювати – вивчаємо комп'ютерну графіку, можна програмувати – освоюємо програмування й так далі... до нескінченності. А щоб не було «нескінченності», створені міністерством робочі групи вирішують, що саме з величезного й постійно поновлюваного переліку комп'ютерних можливостей слід вивчати. Але роблять це, на жаль, майже незалежно від бажання й готовності конкретного учня, батьків, учителів, можливостей навчального закладу, незалежно від конкретних потреб країни і суспільства. Нехай програми відкрито обговорюються, редагуються робочими групами, бажання та можливості зацікавлених учасників навчального процесу частково враховуються. Але принцип залишається тим самим: «Навчимо всіх і всього!».
Та, по-перше, не в усіх є можливості та хист учити так, як пропонується високими спеціалістами. Скажімо, як розглядати тему «Електронне листування» в сільській школі при відсутності підключення до мережі Інтернет або як вивчати створення презентацій без вивчення обробки текстів (віз перед конем)?
А по-друге, окрім міністерського «всього» в інформатиці є ще більше такого, що анітрохи не менш цікаве чи менш життєво необхідне, ніж міністерський вибір. Скажімо, знайомство з різними операційними системами (Android, Linux, MAC OS, Windows 10), принципи GPS-навігації, основи тривимірної комп’ютерної графіки тощо. Але інше «все» опиняється поза програмним змістом з однієї простої причини: неможливо «осягнути неосяжне»! Навіть «розвантажена» робочими групами програма шкільної інформатики в результаті все одно виявиться настільки громіздкою, що ані дві офіційні предметні олімпіади, ані десяток напівофіційних учнівських конкурсів і турнірів не зможуть охопити обсяг шкільного курсу інформатики.
Для виходу з цієї ситуації слід було б уже у 8–9 класах скоротити час для ознайомчого розгляду громіздких розділів, а їх більш ґрунтовне вивчення зробити вибірковим, як це організовано, наприклад, у програмі трудового навчання, де половина часу саме інваріантної частини відводиться на вивчення кількох із двадцяти варіативних модулів.
Таку спробу організації вибіркового вивчення деяких розділів курсу було зроблено в«народній» програмі інформатики, яку ані МОН України, ані ІІТЗО, ані робоча група зі створення та редагування програм ось уже третій рік поспіль бажають не помічати. Запропонована там гнучка концепція допрофільних курсів (варіативних модулів), на відміну від розроблюваної статичної структури, дала б можливість навчальним закладам створити найбільш доречну й ефективну програму, виходячи з особливостей учнівського контингенту, кваліфікації та вподобань учителів, думки батьківської громади.
Треба уточнити, що вибір допрофільних курсів у середній ланці продиктований необхідністю поглибленого вивчення тем саме базового рівня й можливостями навчальних закладів. А вже профільні курси, спецкурси, елективні курси, які доповнюють базовий рівень, доцільні лише у старшій школі, коли інтелектуальні особливості, уподобання вже сформовані, перспектива майбутнього вже проглядається і учень свідомо може вибирати напрям свого подальшого інформаційного розвитку.